Ми любимо казати, що відеоігри — це не просто розвага, а щось більше. Мистецтво, терапія, спосіб пізнання… Але чи багато ви знаєте справді дорослих ігор? Про всесвітній голод, про неуцтво у XXI столітті, про поширення СНІДу і про аборти? А чи багато є ігор про війну, які б відповідально переказували зміст цього ганебного для людства явища без романтизації та ура-патріотизму? This War of Mine — одна з тих ігор, яка поставила собі за мету розкрити справжню суть і наслідки сучасної війни.
На війні не всі — солдати
Хоч у релізному трейлері згадувалося про війну в Сараєво, та в грі діється у вигаданому місті Погорень. Це десь у Східній Європі. Там точиться війна, гинуть люди, повстанці протистоять регулярним військам, мародери обносять житла, нема суспільства, нема надії.
Зате є ваша маленька комуна із трьох цивільних, що оселилися в покинутому напівзруйнованому будинку. Саме ця хитка твердиня стане місцем спокою і активного крафту.
Ціна дружби
Персонажі TWoM — це прості люди зі своїми історіями, страхами і вміннями. Хтось ліпше за інших добуває ресурси, комусь вдається швидше зготувати їжу, а комусь до снаги виміняти сміття на кілька банок консерв.
Попри складну гнітючу атмосферу, механіка гри до крику проста. Зібрав ресурсів — склепав якусь біду — отримав нову ігроладну можливість. Наприклад назбирав доста дерева і запчастин — зварґанив ліжко — персонажі мають на чому відпочити.
Спершу випадає можливість обнишпорити власну оселю і знайденого, зазвичай, вистачає, аби протриматися кілька днів без голоду і холоду, але надалі доводиться вирушати у нічні рейди.
Неспокійні ночі
З рейдами теж усе просто. Є локації без людей і з ними. Без людей — це просто знахідка. Обнишпорив, загріб у торбу і вйо до сховку. А там, де є інші двоногі чудовиська, може бути гаряче. Люди тут поводяться геть, як справжні.
Наприклад якось у супермаркеті, я застав солдата, який мило схиляв дівчинку до зґвалтування, я не чіпав ні її, ні його, просто собі длубався у купі сміття. Але дівчинка таки відмовила солдатові і тому здалося, що винен мій персонаж. Так я вперше втратив Марка.
Іншого разу у тому ж супермаркеті інша людина зі зброєю заспокоїла мене, коли я вже збирався втікати, мовляв: „Гей, ти, усе добре, тут нам обом вистачить“. Щоправда потім ті озброєні люди щось не поділили і здійняли галас, що став прикриттям для мого відступу.
Або ще ось у двері протягом дня може хтось постукати. Там може бути і барига, і утікач, що шукає прихистку, і вкурвлений вояка, якому закортіло гострих відчуттів. Не довідаєшся про справжні наміри приблуди, доки не прочиниш їй двері, але може бути пізно.
Майстерне майстрування
Награбоване Добуте без лишку йде в рух. І майже завжди не вистачає ресурсів. Баланс гри такий, що кожного ігрового дня ви відчуваєте пригнічення від тотальної нестачі всього, а найбільше — харчів. Ну де в зруйнованому місті напередодні зими можна запастися їдлом? Так, можна наловити пацюків у пастку, але ж ту пастку можна зробити лиш на другому рівні верстака, а до того треба не один раз збігати в небезпечні райони по запчастини.
Як я вже казав, кожна нова річ, інструмент, агрегат відкриває нові ігроладні можливості, і це приносить відчуття легкої ейфорії. Зібрав стільця — прекрасно, тепер буде де посидіти, почитати. Сколотив самогонний апарат — божественно, тепер цукор і вода перетвориться на алкоголь, який можна значно вигідніше виміняти на їжу чи боєприпаси.
Коли скінчаться ці вбивства?
До слова про боєприпаси. Більшість ігрового часу доводиться бігати з ножем. Це трішки додає впевненості, але іноді можеш банально не встигнути клацнути по ворогу і він завдасть першого удару, який для твого персонажа може бути останнім.
Не сказав би, що боївка захоплива, але нерви лоскоче це відчуття невизначеності, адже у TWoM діє пермасмерть. Загинув персонаж — все, його більше не буде. Викручуйся тепер, як знаєш, сам винен, мама не вчила, що з ножем на автоматника лізти — погана прикмета?
З іншого боку, коли я зарізав свого першого безхатька. Це сталося з переляку, я не знав, що він просто хотів вибігти на вулицю, бо я його сполохав. А за ним прибігли його товариші і я вже не міг спинитися, віддаючи Харону нещасних свідків мого ганебного злочину. Зрештою персонаж не витримав цих жахів і замкнувся в собі, відмовився виживати.
Болить душа
У This War of Mine вистачає ситуацій, які змушують замислитися про людяність, відповідальність, добропорядність, мораль тощо. Майже завжди ти обираєш не між кращим і гіршим, а між гіршим і найгіршим. Проте, як би погано не було, завжди все може ще більше перепаскудитися.
Однак попри те, що гра дарує стільки важких і гнітючих відчуттів, вона не позбавлена магнетизму, що змушує годину за годиною продовжувати виживання. Тобто вона дуже життєствердна. Чи не в цьому головна суть сурвайвалів?
Естетика руїн
Доповнює портрет приємний і похмурий стиль картинки, де майже немає кольорів, а рисоване тло постійно перехтить, як у старих радянських мультиках. До того ж музичний супровід підсилює враження, змушуючи хвилюватися під час бою чи втечі та заспокоює порцією класики із радіоприймача.
This War of Mine — це одна із рідкісних представниць справді дорослих ігор у серйозному розумінні. Проста ігроладно, але складна за відчуттями, які пробуджує. Рекомендовано усім, хто закликає когось брати до рук зброю чи бомбити когось у їхніх домівках. Одне з вагомих відкриттів 2014 року.
Cподобалася стаття? Підтримай PlayUA
На платформі Donatello ви можете підтримати нас як одноразовим донатом, так і оформити щомісячну підписку. Усі наші підписники на Donatello отримують цифрові або фізичні приємнощі залежно від суми донату. Долучайтеся до нашої спільноти!